Серцем на граблі: Звільнення Ігора Тудора – лише симптом смертельної хвороби Ювентуса

Звільнення Ігора Тудора в Ювентусі – симптом глибокої кризи клубу. Аналіз проблем керівництва, фінансів, трансферів та тренерських помилок. Чому “Стара Синьйора” продовжує наступати на ті ж граблі в Серії А?

“Ювентус” отримає третього головного тренера всього за вісім місяців. Це вперше в історії клубу, коли звільнення тренера відбувається посеред сезону вже третій рік поспіль. Крім того, вперше за останні 55 років таке рішення приймається так рано – у жовтні. Цього разу жертвою став Ігор Тудор. Однак, якщо поглянути на цю сумну статистику, стає зрозуміло: покарання торкнулося не тільки його особистих промахів, а й системних проблем клубу, які накопичувалися роками.

“Той, хто вважав, що Тудор ідеально пасує на роль головного тренера Ювентуса, явно не усвідомлює суті цього клубу. Навіть попри те, що він – улюблений екс-гравець команди. І саме в цьому корінь зла: в керівництві сидять люди, які не розуміють духу Ювентуса”, – висловилася журналістка Міна Рзукі. І вона має рацію. Проблеми Ювентуса не обмежуються тільки тренером – вони охоплюють усе верхнє керівництво клубу.

Гниття починається з голови

Майже три роки тому Андреа Аньєллі, який за весь час своєї каденції ніколи не звільняв тренерів посеред сезону, був змушений піти з посади президента через скандал із фінансовими махінаціями всього топ-менеджменту. Влада перейшла до голови родини Аньєллі – Джона Елканна, який призначив на ключові позиції нудних бухгалтерів, економістів та юристів.

Ці фахівці далекі від футболу. Вони не відчувають, що таке справжній дух Ювентуса. У них відсутня харизма, необхідна для таких ролей. Особливо в італійському футболі, де керівники мусять бути яскравими, голосними, постійно спілкуватися з пресою, сперечатися з нею, з арбітрами та Федерацією.

Я хочу підкреслити: така “гризня” в італійському контексті – це позитивний аспект. Саме так має працювати італійський топ-клуб. Така атмосфера панує в Італії, особливо навколо елітних команд. Але Ювентус останнім часом не відповідав цим стандартам.

Причина вибору такого керівництва була зрозумілою – клуб потребував виходу з фінансової прірви. У сезоні 2021/22 збитки сягнули 239 мільйонів євро. За період 2018-2022 років вони накопичилися до 599 мільйонів. Зменшити їх вдалося не відразу: у 2022/23 – 137 мільйонів, у 2023/24 – 199 мільйонів. Ці жахливі показники душать клуб і перешкоджають нормальному розвитку.

У сезоні 2024/25, за даними ЗМІ, Ювентус нарешті скоротив збитки до більш прийнятних 58 мільйонів. Доходи зросли до 529 мільйонів з 394 мільйонів роком раніше. Тобто клуб почав вибиратися з ями. При цьому витрати на трансфери, за даними Transfermarkt, склали 201 мільйон євро в 2024/25 та 137 мільйонів у 2025/26.

Тому претензії варто адресувати саме професійному керівництву. Адже за ті 201 мільйон у літо 2024-го спортивний директор Крістіано Джунтолі провів переважно невдалі трансфери. Ніко Гонсалес, Альберто Кошта та Дуглас Луїс вже не в команді – їх відправили в оренду. Тон Коопмейнерс, придбаний за 60 мільйонів, виглядає катастрофічно.

Джунтолі звільнили ще на початку червня за таку роботу. Але нового спортивного директора досі не призначили. Вже понад чотири місяці клуб функціонує без нього, включаючи трансферне вікно. Лише в середині липня з’явився технічний директор Франсуа Модесто, але це запізно. Його досвід – “Ноттінгем Форест”, “Олімпіакос”, “Монца” – не вражає.

Трансферна кампанія літа 2025-го виявилася повним провалом. Більшість коштів пішла на викуп гравців, узятих в оренду минулого сезону. В оборону додали лише Жоау Маріу на правому фланзі, покладаючись на повернення Бремера після травми. У центрі поля нікого не підписали. А в атаці в останній день взяли Едона Жегрову та Лоїса Опенду.

Що з ними зараз? Маріу виглядає не на рівні топ-клубу. Жегрова прибув травмованим і досі не відновився. Бремер знову травмувався, тож у центрі оборони грають посередні Келлі, Гатті та Ругані. Вінгерів у команді лише двоє, і вони грають без ротації. Водночас центрфорвардів троє – Влахович, Девід, Опенда – і вони заважають один одному.

Все літо намагалися позбутися Влаховича та його величезної зарплати, не підписуючи нових гравців саме через серба. Але він так і залишився. Іронія в тому, що саме Влахович – єдиний форвард, який демонструє хоч якусь гру. Опенда взагалі не грає, а Девід у останньому матчі відзначився “асистом” супернику пасом назад.

За фондом заробітних плат у поточному сезоні Ювентус посідає друге місце в Серії А, поступаючись лише “Інтеру”. Але ці витрати здаються незбалансованими та марними. Склад виглядає розбалансованим і сірим, здатним максимум на боротьбу за зону Ліги Чемпіонів.

У червні до клубу приєднався солідний фахівець на посаду генерального директора – Дам’єн Комоллі. Він працював в “Арсеналі”, “Ліверпулі”, “Тоттенхемі” як спортивний директор та головний скаут, а потім був президентом “Тулузи”. Це рідкісний випадок: людина з досвідом як біля поля, так і на вищому рівні. Але його вплив на клуб поки що не помітний.

Так само не вплинув і новий член Ради директорів та директор зі стратегічного планування Джорджо К’єлліні. Прихід Комоллі та К’єлліні – безсумнівний крок уперед. Обидва – справжні футбольні люди, а К’єлліні ще й символ Ювентуса, його душа. Але змінити ситуацію їм поки не вдається.

Їхня компетентність та харизма зараз на випробуванні – саме в призначенні нового тренера. Ювентусу потрібен харизматичний, жорсткий, успішний та авторитетний фахівець. Тим паче, що двох попередників – недосвідчених Тьяго Мотту та Тудора – “з’їла” роздягальня. Гравці практично повстали проти них.

Серцем на граблі

Очевидно, що Тудор не пасував до такої ролі. Ювентус став дев’ятим клубом у його 12-річній тренерській кар’єрі, причому в двох він працював двічі. Легко підрахувати: всі 11 каденцій були короткими та безуспішними. Він приносив короткочасний ентузіазм і результати, але швидко конфліктував з пресою, арбітрами, гравцями та керівництвом.

Він утримував команди на певному рівні, не даючи їм розвалитися – як у “Марселі” та “Лаціо”. Але цей рівень був посереднім. Не було жодних ознак, що він раптом стрибне на рівень топ-тренера. Минулого сезону він утримав Ювентус на плаву, вивів у Лігу Чемпіонів, але гра була сірою.

Його призначили в березні з трьох причин. Перша – хорват грав у Ювентусі дев’ять років, а потім асистував Андреа Пірло в 2020/21. Фани люблять його. Керівництво сподівалося, що “ювентусівське серце” відновить дух клубу, згуртує гравців. Але такі речі рідко працюють.

Інші причини були гіршими: бажання заощадити на зарплаті та уникнути харизматичного тренера, який вимагатиме влади. Хотіли зручного виконавця.

Влітку він не був першим вибором. Контракт продовжили лише до Клубного чемпіонату світу, готові звільнити заради Антоніо Конте. Чекали на Конте з “Наполі”, але той залишився. Плану Б не було, хоча вільними були Роберто Манчіні та Лучано Спаллетті.

Зрештою, контракт Тудора продовжили на три роки, заявляючи про відновлення духу Ювентуса, гармонію з гравцями. На початку сезону говорили про любов між ним і командою. Але швидко проявився його низький рівень.

Виявився повний спектр проблем: провали в атаці, обороні, центрі поля. Команда не домінувала навіть над “Вероною”, пропускаючи контратаки. То пропускали в кінці, то відігрувалися героїчно. Матчі закінчувалися 4:4, 4:3, 1:0 чи 0:0. У останніх чотирьох – жодного голу, вперше за 34 роки.

Команда виглядала слабкою фізично, тактично, ментально. Не боролася до кінця, не розуміла схем. Тудор постійно змінював склади, тактики, позиції гравців. Вестон МакКенні грав скрізь, крім воріт. Тому пропускали рано, не розуміючи вимог тренера.

Тому п’ять нічиїх поспіль у всіх турнірах, а потім три поразки – вперше з 2009-го. Команда не розвалювалася, але виглядала заплутаною, нестабільною, як середняк.

Як зазначив експерт Альфредо Педулла, команда “перебувала в постійній плутанині, без плану, мети, хребта. Все випадково, як команда-привид, безнадійний середняк”. Саме таким став Ювентус.

Колишній президент Джованні Коболлі Джильї вважає Тудора “цапом-відбувайлом”, проблеми – в кабінетах. “Він заслужив більше шансів, дивом вивів на четверте місце, мав яскраві матчі як 4:3 з Інтером. Трансфери марні, відповідальність на клубі”. Він припустив сварку з Комоллі. Насправді не працювали жодні механізми.

Що далі?

Зараз вільні Манчіні та Спаллетті – фігури, ідеальні для відновлення гордості Ювентуса. Чи обере їх клуб? Чи знову ризикне з авантюристами як Мотта чи Тудор, щоб заощадити та мати слухняних? І чи впораються навіть топ-тренери з клубом, що гниє з голови?